Пропонуємо до уваги нашу бесіду із молодими й талановитими учасниками столичного гурту Anebo – вокалістом Володимиром Шпаком та гітаристом Максом Стукаленко.
– Anebo в теперішньому вигляді – це гурт з оновленим складом і зміненою назвою, що відбулось у 2012 році. Що було до цього?
Володимир Шпак: – До того було музичне становлення. Ми шукали себе у різних напрямках і з різними людьми – дуже гарними нашими друзями і класними музикантами. Ну от, наприклад, з Максом Стукаленко ми зустрілися ще у шкільні роки. Ми одразу потоваришували і до того ж наші музичні вподобання на той час також збігалися, що нас і підштовхнуло створити свій проект. Ось напевно, з цього все і почалося. Потім приєднувались наші друзі зі школи, адже наш гурт починався як шкільний проект. Зараз багато з цих людей вирішили піти трохи інакшим від нашого життєвим шляхом, але вони повсякчас підтримують всі наші починання найрізноманітнішими способами, за що їм величезна подяка.
Потім в складі нашого гурту з`явились перші професійні профільні музиканти, які також декілька разів змінювались і відсіювались. Поки у 2012 році ми не віднайшли найвдаліший склад нашого гурту, у якому кожен з учасників почувається по-справжньому вільним у своїй творчості, і ця воля прекрасно гармонує з волею інших учасників. Гурт Anebo – це насамперед друзі, які можуть один одному радити, критикувати чи підказувати, тож діяльність гурту, окрім творчого музичного процесу, є і своєрідним життєвим процесом.
– Тобто тоді була передісторія сучасного Anebo?
В.Ш.: – Можна і так сказати. Просто на той час ми також багато виступали і писали багато пісень, тож ми ні в якому разі не викидаємо цей період із власного життя. Проте зараз ми стовідсотково сконцентровані на новому матеріалі.
– А альбом “Справжнє”, що побачив світ у 2012 році, це був результат творчих пошуків? Такий собі сталий звіт?
В.Ш.: – Так, це був сталий матеріал, над яким ми дуже довго працювали, і його у нас на той час накопичилось дуже багато. Ми мали на той час тридцять чи сорок пісень у репертуарі і коли прийшов час вибирати композиції для платівки, перед нами постав дуже нелегкий вибір, адже кожна пісня для нас як дитина. Ми довго думали над списком пісень, адже вони були всі дуже різні, поки на одній з репетицій нам не вдалося відтворити, як нам здалося, ідеальний баланс з семи композицій, які в результаті і були обрані. Навіть спочатку було не сім пісень, а шість, бо пісню “Голос за почуття” ми записали дещо пізніше і додали в альбом практично за день до його випуску. Всі представлені на диску пісні записані у різний час і мають кардинально різну енергетику, але нам вдалося їх об`єднати у дуже концептуальний для нас посил, який хотілося б передати людям.
Для прикладу скажу, що в нашому тодішньому репертуарі були пісні і про війну, важкі соціальні композиції, навіть легкі і танцювальні треки. Але природнім шляхом вони всі відсіялися, залишивши пісні, що по концепції підходили до альбому “Справжнє”, який став для нас не звичайним альбомом, а своєрідними новим світобаченням, що ми відкрили для себе, адже мислити по-справжньому, відчувати по-справжньому, далеко не всім до снаги. Ми хотіли своєю музикою нагадати людям про щось таке, що є у неї глибоко в душі, але з різних причин призабулося. Після видання платівки багато людей мені особисто писали про те, що диск допоміг їм у різних ситуаціях сконцентруватись і заспокоїтись. Ось це і є головним, як мені здається. Музика стала не просто меседжем, а дієвим меседжем.
– А ті пісні, які були відсіяні, можливо будуть використовуватись у майбутніх релізах, якщо підходитимуть до них по настою?
В.Ш.: – Ми думали над цим питанням і можливо колись і зробимо такий експеримент, але наразі, як я вже казав, ми сконцентровані виключно на новому матеріалі. Кожен з нас слухає в принципі різну музику, і коли ми разом пишемо, це вже виходить своєрідний музичний експеримент. От, наприклад, у новому альбомі у нас будуть експерименти із електронною музикою. Не з поп-жанром, а саме з електронікою, яка би пасувала до рок-музики. Подивимось, що з того вийде. Ми дуже стараємось.
– До речі, про новий альбом. Як проходить робота над ним?
В.Ш.: – Зараз все знаходиться на стадії активного написання пісень. У нас вже є сім готових композицій, дві з яких, повертаючись до минулого питання, вже були написані раніше, а інші пісні писалися під час туру, присвяченому виданню альбому “Справжнє”. У нас цього літа було дуже багато виступів і концертів, що трансформувались у велику кількість різноманітних емоцій, які ми і вкладали у свіжі композиції. Тобто у цих піснях також дещо різний настрій і меседж, який ми хотіли передати через музику.
– Тобто ви зараз займайтесь написанням повноформатного альбому? Чи спочатку це буде ЕР?
В.Ш.: Ми думали собі, що спочатку ми оберемо зі свіжого матеріалу одну композицію, і представимо її слухачам у якості синглу. Дуже цікаво було б отримати коментарі людей щодо нашого оновленого стилю, адже все, що ми робимо, це лишень для них.
Ми хотіли би записати нову композицію з цього майбутнього ЕР і відправити її на зведення закордон, адже гурт “Анебо” дуже прагне зробити максимально-якісний прорив у своєму звучанні.
Максим Стукаленко: – Плани у нас дуже прості. Зараз ми запишемо пісню, видамо сингл, а дещо згодом, допрацювавши і відшліфувавши матеріал, ми презентуємо повноцінний альбом.
В.Ш.: – А, до речі, на цю нову композицію, ми плануємо також відзняти відеокліп, з яким, сподіваємось, будемо претендувати на увагу українських телеканалів, а можливо й не тільки українських. А після кліпу і синглу має відбутись тур на підтримку нового матеріалу містами України, Білорусії і можливо Польщі.
– А щодо мастерингу за кордоном. Чому саме так вирішили?
В.Ш.: – Ми хочемо зробити певний внесок в українську музику, який би став своєрідним поштовхом вперед, який трішечки підняв би рівень якості музики не тільки у нашому гурті, а і в творчості інших виконавців. Ось таку серйозну задачу ми перед собою ставимо. І, відповідно, дуже серйозно над нею працюємо.
– Багато хто сходиться на думці, що українська музика сьогодні переживає своє друге дихання. З’являються нові цікаві гурти, проходять великі фестивалі. Ви згодні з цим? І чому на вашу думку це відбувається?
В.Ш.: – Насправді я думаю, що так воно і є, але є тут також дуже важливий момент, який полягає у тому, що це “друге дихання” само по собі не відбувається, а роблять його слухачі. В Україні спочатку була поширена радянська естрадна музика, а лише потім почали з’являтись більш сучасні гурти накшталт Братів Гадюкіних, ВВ, Океану Ельзи та інших. Але їх було небагато і вони автоматично отримували слухацьку підтримку. Це і була так звана перша хвиля української музики. А зараз у людей з’явився дуже серйозний вибір, завдяки Інтернету, де вони можуть почути дуже багато якісної різножанрової зарубіжної і української музики. Так історично склалося, що сьогодні Україна опинилася в так званому інформаційному штурмі, зокрема у музиці. Сьогодні, довіру до музикантів сповна можуть відчувати лише гурти з тієї першої хвилі, а друга хвиля наразі знаходиться лише у процесі становлення. Але це дуже тішить, що повсякчас з’являються гарні українські виконавці. Ось я, наприклад, майже щотижня дізнаюся про існування п`яти-шести дійсно класних українських команд. Це кожного тижня! В Україні процес становлення проходить дуже активно, але на жаль, це не виноситься на інформативний рівень так, як би хотілося. Ми вважаємо, що для повноцінного розвитку музики повинна також одночасно розвиватись і сфера журналістики, зокрема музичної.
– А от щодо тих молодих виконавців, що з’являються сьогодні, чи підтримуєте ви їх якимось чином особисто?
В.Ш.: – Так, звичайно, нас дуже часто запрошують на концерти наші друзі музиканти і ми залюбки їх відвідуємо. Та і навіть на концерти виконавців, з якими ми особисто не знайомі, за наявності часу ми радо приходимо. Адже зараз, насправді, дуже мало підтримки і довіри до молодих виконавців.
– Серед таких гуртів, можете виділити представників другої хвилі, можливо в перспективі?
М.С.: – Думаю не варто виокремлювати один-два колективи, адже ми зараз з легкістю можемо когось забути. В Україні існує дуже багато дійсно цікавих колективів, ба більше, серед наших друзів, з якими ми особисто знайомі, таких також вистачає.
– Ви нещодавно виступали на столичному Євромайдані. Як ставитесь до сьогоднішньої ситуації в країні?
В.М.: – Взагалі, наш гурт є цілком і повністю аполітичним. Я вважаю, що саме так воно і має бути. Музика поза політикою, а політика поза музикою. Але коли бачиш, що відбувається в країні, ти просто не можеш не підтримати тих людей, що мерзнуть на площах різних міст України за свої ідеї й ідеали. Ось і ми вирішили вийти і заспівати для людей, а не для будь-яких політичних партій. І у відповідь ми отримали багатотисячні вдячні погляди і не з чим не порівнювану енергетику. Думаю, той виступ ми не забудемо ніколи.
– Чи можуть інтереси гурту бути пріорітетнішими від власних?
В.Ш.: – Думаю, що інтереси гурту і інтереси кожного його окремого учасника мають співпадати, адже саме у цьому криється секрет успіху. Це не тільки у музиці, а у будь-якій спільній справі, наприклад у бізнесі. Якщо не мати тотожних інтересів, з цього навряд вийде щось путнє. Секрет у єдності.
– Що би ви хотіли сказати людям, що будуть слухати ваш майбутній альбом? Який би обрали до нього епіграф?
В.Ш.: – Це було б скоріше попередження (сміється).
М.С.: – А якщо серйозно, ми будемо дуже раді всім нашим слухачам. Всім тим, хто нас послухає і підтримає, прийде на наші виступи. Ми безмежно вдячні всім людям, які залишали відгуки про наш попередній реліз, адже нам дуже важлива думка громади, всім людям хто слухає нашу музику і відчуває її. Дякуємо вам. Зустрінемось на концертах.
В.Ш.: – Ще хотів би передати дуже серйозний меседж одній людині. Денис Калякін, наш бас-гітарист, не запізнюйся, будь ласка на репетиції, скільки вже можна? (сміються).
