Сергій Хіцун (Toys & Hammers): «Світ без рок-н-ролу був би сумним»

Про конкурси, майстерність, душевність пісні, натхнення та ідейність: до вашої уваги інтерв’ю з переможцем шостого сезону Docker`s Rock Battle, фронтменом столичного гурту Toys & Hammers Сергієм Хіцуном.

– Вітаю з перемогою у конкурсі Docker`s Rock Battle! Розкажіть про ваші враження від цих змагань, їхні позитивні і негативні аспекти.

– Дякую за привітання! Так, ми стали переможцями у шостому сезоні, це були виключно позитивні емоції, все було дуже прикольно і круто. Взагалі таким людям, які організовують подібні заходи, треба пам’ятники ставити і молитись на них. Особисто я завжди обома руками щиро підтримую проведення подібних конкурсів, змагань, фестивалів, різних двіжух, тощо… Єдине що, можливо, battle – це така, трішки, маркетологічна назва, бо, зазвичай, так називають дуель двох реперів, коли вони один на одного женуть, з’ясовуючи, хто крутіший. А там, де є музика, де є жива пісня, емоції, гітари, люди, очі, саме поняття змагань є не дуже коректним. Це просто така приємна для всіх подія. Дуже круто, що у нас є саме Rock Battle, присвячений українським гуртам, українському року та металу у різних напрямках, бо в сучасному шквалі інформації та медіа, на мою думку, недостатньо уваги приділяється українській рок-музиці, багато чого проходить повз меломанів.

Коли ще тривав перший чи другий сезон, ми бачилися з Поліною, організаторкою та ідейною натхненницею Docker`s Rock Battle, але тоді я трохи скептично поставився до такого формату події. Але згодом, коли ми вже вирішили взяти участь, мені ну дуже все сподобалось, бо це просто якесь свято рок-н-ролу – всі щасливі, лунає гучна музика, грають барабани і гітари, хтось пивко попиває, спілкується, слухає виконавців… Це крута атмосфера. Я не можу знайти негативних аспектів, тільки позитив. Єдине що хотілося, щоб більше людей цікавилися подібними заходами, тому вперед DRB, бажаю, щоб один з наступних сезонів проходив на Олімпійському стадіоні!

– Власне, було видно, що на сцені «батлу» ви щиро отримуєте задоволення від усього, що відбувається навколо. Такий підхід – важлива частина успіху?

– Я не думаю, що в цьому була якась наша стратегія, ми не вибирали підхід. Щирість або є, або її немає. Ми просто вирішили пограти, кайфонути, розслабитись… А взагалі я вважаю, що в музиці щирість є найголовнішим аспектом, бо коли вона є – пісня ллється, як то кажуть, все це чіпляє слухачів. Але в той же час щирість – це одна з багатьох складових, яка так чи інакше має бути у гурті. Для нас, наприклад, для дорослих дядь, для друзів, які втрьох чи вчотирьох збираються в гаражі та голосно луплять по барабанам та грають на гітарах, щирість є природнім станом. Якщо художник малює картину і десь фальшивить, або малює її на замовлення за гроші, поціновувачі мистецтва це одразу помітять. Те саме і у музиці.

– Що можете сказати про своїх опонентів по фіналу?

– Дуже уматовий і прикольний був гурт StroOM, де три чувачка таке вже щось виробляли на сцені… Мені вони запам’яталися, особливо сподобалися та навіть нагадали американський гурт Primus, таку собі рок-н-рольну авангардну штуку. Ще був гурт, який грав фольк-метал чи рок, Mnishek називається. Він, кажуть, дуже сподобався публіці, але я в той час десь на вулиці був чи що, тому почув їх одним вухом. Я у подібній формації колись також приймав участь, на початку своєї музичної кар’єри я грав у гурті «ДримбаДаДзиґа», тому етно-саунд мені близький. Про хлопців з «Омани» я чув раніше, в мене там колись знайомий бас-гітарист грав, дуже позитивно відгукувався про цей колектив. Класний гурт. Взагалі я всіх учасників цілую, люблю, обіймаю, з кимось із них встиг рюмочку пропустити, з кимось – нє, але маю бажання виправити це у майбутньому на великій сцені якогось фестивалю, де ми вже краще познайомимось.

– Важко не помітити рівень якості вашого виконання. Знаю, що велику частину вашого творчого життя займає кавер-проект, майстерність відточували у його рамках?

– Тут важко відповісти, бо той рівень якості та майстерності, про який ти кажеш, це дуже суб’єктивна штука. Можна стверджувати, що якась людина вміє водити машину, але ж Міхаель Шумахер також вміє. Тобто їздити вміє і той і той, але рівень майстерності різний.

А з приводу кавер-проекту – так, є у мене кілька таких проектів, раніше було ще більше, але останнім часом я не займався їхнім особливим розвитком, більше приділяв увагу саме Toys & Hammers, написанню пісень, тощо. Взагалі для будь-якого проекту потрібен певний рівень майстерності, але якоюсь надзвичайно «трушною» швидкістю гри на гітарі, наприклад, з нас ніхто не володіє. У той же час всі ми знаємо чимало прикладів, коли людина може мати низький або середній рівень володіння інструментом, але при цьому видавати просто шикарні хіти, тому це не основний фактор досягнення музичної мети.

– Як ви познайомилися з іншими учасниками команди і за яких обставин вирішили створити окрему музичну одиницю?

– Ооо, це було дуже давно. З бас-гітаристом Олегом ми познайомилися ще років 12 тому, коли разом приймали участь в одному поп-проекті, грали в одного артиста, дуже відомого у вузьких колах. З барабанщиком Андрієм ми познайомилися, коли він ще не був барабанщиком. Хоча ні, барабанщиком він був, але додатково підробляв звукорежисером. Ще у нас є один гітарист Сергій, який, до речі, за сумісництвом є гітаристом гурту «Нумер 482», а це легенди українського року. З ним ми також познайомились років 12-13 тому на якомусь джем-сейшені.

Наші шляхи йшли то паралельно, то пересікалися, то знову паралельно… Якось у нас із хлопцями увійшло у звичку зустрічатися на репетиційній базі на Подолі (у підвалі ткацької фабрики) і грати у гру «хто гучніше зіграє на інструменті». Ми джемили, кайфували, а в якийсь момент ці джеми почали записувати. Стало зрозуміло, що інструментальну музику на зразок джазу, фанку чи фьюжену ми грати не можемо, бо наш рівень майстерності був нижчим за потрібний (повертаємось до попереднього питання), тому ми вирішили грати саме пісні – композиції з вокалом. Я вже мав досвід роботи з мікрофоном, тому і став до стійки. Десь так, як ти кажеш, і виникла наша музична одиниця.

– Що важливіше: робити музику, яка подобається самому, або яка сподобається всім?

– А це питання, мені здається, вже само на себе відповіло. Як може комусь сподобатися твоя музика, якщо вона не подобається тобі? Якщо ти любиш свою музику, то вона сподобається і твоїй дружині чи дівчині, мамі, папі, сестрі, брату… А згодом ще комусь, іншим слухачам, дійде, словом, до широкого загалу. Але тут, звісно, важливою є медійна підтримка, бо сьогодні, щоб достукатися до людей, треба певну суму ввалити в рекламу, а вкладати особисті гроші, гроші гурту чи продюсера у те, що тобі не до душі – це контрпродуктивно, я вважаю.

Але якщо повернутися у площину форматності, то тут, можливо, і можна поступитися якимись своїми принципами, але знову ж таки – не в корінь. В українській музиці сьогодні є чимало виконавців, які зі старту намагаються всім сподобатись, намагаються зробити форматний продукт… У когось виходить, у когось – ні. Люди он беруть кредит, купують пісню, кліп, вбухують гроші у рекламу, їдуть у тур. Відбивають чи не відбивають фінанси, але цей круговорот не закінчується, бо якщо такий артист перестане вкладати певний час гроші у свою промоцію, його одразу забудуть. Ось до чого приводить такий підхід, коли ти хочеш зробити музику, яка одразу сподобається всім.

Тому якщо б мені не подобалася би моя музика, я б її не грав, або грав би, але за великі гроші (сміється).

– Авторська музика – це музика для душі?

– Я взагалі рахую, що будь-яка музика – то для душі. Принаймні для мене так, бо світ без рок-н-роллу був би сумний. Так само й авторська музика. А, можливо у цьому питанні є підтекст стосовно того, чи можна авторською музикою заробляти, чи вона тільки для душі? Я вважаю що можна, чому ж ні… Авторська музика обов’язково має індивідуальний стержень, іскринку, яскравість її виконавця. Сьогодні ви можете грати її для душі, а за якийсь час, якщо вона крута, класна і драйвова – бабах, і про неї дізналися. І вона стає не тільки для душі, але і для заробляння коштів одночасно.

– Минулого року було презентовано дебютний альбом Toys & Hammers, наразі ви вже працюєте над його наступником? Розкажіть про наступні творчі плани.

Так, у 2017 році вийшла дебютна збірка робіт Toys & Hammers, це не зовсім можна назвати альбомом, бо це просто пісні, не поєднанні єдиною концепцією. Звісно, зараз поняття альбому є дуже розмитим, це не те, коли Pink Floyd випускали свій Dark side of the moon, коли реліз обов’язково слухався від початку і до кінця, а потім перевидавався на касеті, вінілі, CD, тощо…

– Наразі у нас заплановано вихід ЕР «У вогні» – маленької збірочки з трьох треків, яка міститиме однойменний трек, композицію «Це не ти» та кавер на хіт гурту «Борщ» під назвою «Забагато енергії». Нам дуже подобається гурт «Борщ» і наш барабанщик, до речі, за сумісництвом є ударником цієї команди. Маю надію, що ЕР з’явиться ще до кінця року, а також скоро вийде 2 нових live-відео.

А про новий повноформатний альбом ми вже подумаємо після Нового року, можливо на весну десь заплануємо, хотілося б. Зараз просто в моєму особистому житті відбулися певні зміни і вони також потребують багато моєї уваги та часу. Ти там бачив, я тобі фотку пересилав, чим я наразі займають вдома (посміхається). Словом, все буде, але, можливо, не так скоро, як хотілося б.

– Чи є у вашому репертуарі дійсно «особлива» пісня? Яка її історія?

– Для тих, хто пише пісні, то вони, мабуть, всі є особливими. Але одна така дійсно особлива, принаймні на мій погляд, у нас є. Вона вже записана та вже звучала на хвилях «Яскравого радіо» – це вищезгадана пісня «У вогні», яка має досить довгу історію. Ще років 15 тому був такий український гурт«Дон Чукрак», де я брав участь. І у Сергія Петракова, фронтмена того колективу, була пісня «Моя вода», мабуть, єдина україномовна пісня у репертуарі. Як вона мені подобалась! Я вважав, що то дійсно хіт! Навіть пізніше, коли гурт взяв творчу паузу, а я грав у складі «ДримбаДаДзига», я пропонував взяти її у репертуар. Але тоді колектив обрав іншу концепцію розвитку і пісня знову загубилася. А вже будучи фронтменом Toys & Hammers, я її згадав, трохи по-іншому осмислив, переробив, дописав приспів і сьогодні вона має назву «У вогні».

– Яке ваше життєве кредо?

– Намагатися доводити справи до кінця. Бо, на жаль, занадто багато музики, ідей, проектів з лином часу канули у небуття.

– Чи має сенс поняття «сучасна музика», або справжня музика поза часом?

– Особисто для мене поняття «сучасна музика» – це сучасні тенденції. Вітерок туди дунув, сюди… Можливо це виглядає по старомодному, по старперськи, але для мене справжня музика поза часом, як ти і сказав. Бо на мою думку, Metallica 1991 року звучить сучасно і сьогодні.

– Що ви змінили б у підході українських музикантів до виконання рок-музики в цілому?

– Важко відповісти, але я би побажав усім виконавцям більшої щирості, правди і сміливості. Треба дивитися на себе зі сторони. А ще треба, щоб усі українські музиканти, рокери, частіше задумувалися саме про слухачів, робили пісню не заради пісні, а вкладали у творчість якийсь меседж.

– Кілька слів/побажань читачам «Нотаток»

– Бажаємо всім гарної музики! А таким людям як Влад, всім тим, хто підтримує українську музику, музикантів, низький уклін! Дуже класно, що ви є.

Друзі, слухайте Toys & Hammers, читайте «Нотатки» і побачимось на концертах!