Виконавець: Kolos & Brothers
Про реліз >>>
Інша українська музика>>>
Тексти пісень Kolos & Brothers
Бібліотека
Вазони бегоній й алое, графін води,
Пил, ковролін, стелажі і полиці з книгами,
Якщо ти вже тут, так давай шукай іди
“Кобзар”, всі томи Франка і Костенко – “Вибране”.
Пр.
Найкраще місце для хорошого сексу –
Бібліотека – бібліотека!
Секція української класики,
Індійський епос і спадщина греків!
Найкраще місце для брутального сексу –
Бібліотека – бібліотека!
Секція укрсучліту
Рай Дереша й Андруховича пекло!..
Юний ДіКапріо – постер журналу “cool”,
Хтива стуждентка істфаку читає Берроуза,
Я твій спокусник змій, я твій Вельзевул,
І так – це все я нас штовхаю на експерименти із позами.
Пр.
Влаштуємо оргію – підтягнем поетів – замутимо двіж,
Антонича, може Єсєніна, може Бодлера, не знаю.
Я вилізу першим на стіл й прочитаю свій новий вірш,
А ти набери своїх подруг – хай їдуть сюди – я чекаю!
Й чекає Сосюра, Верлен, Маяковський й Омар Хайям,
Гюго і Забужко, Желязни і Вінграновський,
Спасибі за все моїй школі й моїм золотим вчителям,
Без книг це життя б виглядало занадто просто.
27 or 33
Двадцять сім чи тридцять три,
Звідки дмуть життя вітри?..
В смерті теплі кольори,
смерть нас кличе жити.. жити.. жити..
Я не хотів би знати, де та мить,
Де моє серце востаннє затремтить,
Я би хотів тебе і хай звучить,
Музика народжена з надій незрячих!
Пр.
Чекай… я йду!..
І весна кожен раз, наче вперше!
Чекай… я йду!..
Коли є куди йти мені легше!
Чекай… я йду!..
Під футболкою тішиться серце!
Чекай… я йду!..
Сміється той, хто щиро сміється!
Мої кросівки знають пил десятків міст,
Свій перший вірш я написав у свої шість,
Моїх цілунків яблунево-п’яний цвіт
Торкав тіла колись невинних… хто їм лікар?..
На моїх фото з школи відчаю тавро,
В очах моїх тече старий брудний Дніпро,
Я вам не Декстер, але й точно не П’єро,
Не ти життя це раком, так воно тебе зі смаком.
Пр.
Дівчинка знає
Коли на небі щастя роздавали я спав,
Навіщо мені щастя? У нещастя більше віри!
Ми цілу ніч тусили, ти просила – я співав,
Ми зовсім небагато від життя цього хотіли.
Пітарди, феєрверки, новий рік, старі слова,
І ми мов ненароком один одному відкрились,
І навіть якщо завтра буде третя світова,
Ми просто зблиски світла, що світами розгубились.
Пр.
Дівчинка знає,
Для кого її любов,
Та світ не питає,
Коли проливати кров.
Дівчинка вірить,
Що завтра усе прийде,
Але ніхто й не помітить,
що більше немає тебе.
І вздовж доріг зимових штучних квітів німота,
І пам’ять гойдалками нас кидає прямо в небо,
І там де було серце нині вічна мерзлота,
І кожна пісня прямо в груди, кожна як про тебе.
Спати! Спати! Спати! Спати!
Нічого! Нічого! Нічого не знати!..
Пр.
Ми так любили разом божеволіти і ти
На всі дурниці мала своє право і причини,
Таких як ми у світі було більше не знайти,
Коли на небі щастя роздавали, ми любили…
Цілуй цілуй цілуй – так важливо
Запам’ятати тебе щасливу!..
Пр.
Ніде правди діти
Чи помирав хтось, злетівши в потязі з верхньої полиці?
Чи помирав хтось в бійці, будучи готовим примиритись?
Чи помирав хтось класики перечитавши на ніч?
Чи помирав хтось від такого потрібного, бо останнього віч-на-віч?..
Пр.
Помирав! Ніде правди діти,
Як і те, що де смерть, там і нові діти.
Чи помирав хтось в потязі ненароком упавши з унітазу?
Чи помирав хтось підхопивши в театрі на побаченні важку заразу?
Чи помирав хтось переслухавши Елвіса Преслі з похмілля?
Чи помирав хтось помолившись Христу понад вечір в неділю?
Чи помирав хтось в потязі від зупинки серця під час заняття сексом?
Чи помирав хтось від того, що не міг відшукати в житті цьому сенсу?
Чи помирав хтось від вбитих навушників під час довгої дороги?
Чи помирав хтось від щастя після десяти років немочі ставши на ноги?
Чи помирав хтось в потязі від того, що душу ошпарив гарячим чаєм?
Чи помирав хтось вдома, в ліжку, після життя прожитого понад краєм?
Чи помирав хтось від розчарування, що в житті вона виявилась інша?
Чи помирав хтось від того, що комусь було точно гірше?
Пр.
Помирав! Ніде правди діти,
Як і те, що де смерть, там і нові діти.
Як і те, що наше життя – це смердючий потяг,
І невідомо, що вб’є тебе в ньому – любов чи в вагоні протяг.
Танець
Я офігів, охрінів, охуїв…
Як мало потрібно для нашого завтра,
Ще менше розмов серед тиші снігів,
Хай краще співає нам дядько Сінатра.
… ніколи не закінчиться танець цей …
Я офігів, охрінів, охуїв…
Мої двісті двадцять – твої дев’ятнадцять,
Мої парасолі під небо твоїх дощів,
Я вірю: ми зможемо там вдвох заховатись.
… ніколи не закінчиться танець цей …
Я офігів, охрінів, охуїв…
Я просто сторінка, секунда в безмежжі,
Чим менше розмов, тим більше шляхів,
Чим більше вогню, тим швидші пожежі…
… ніколи не закінчиться танець цей …
Таблетки
На мокрих тротуарах
Піна іскристих днів,
То злива літня чи когось не стало?..
Ти з’їла всі таблетки,
І не лишила слів,
Багато зайвих, а потрібних мало…
Пр.
Це сильніше нас,
Ця ніч пропахла надламаним літом,
Ми відкриєм обличчя вітрам,
Просто бути з тобою і жити …
Під темні окуляри
І душу й терпкий біль,
Вдихнеш серпневу північ і зірвешся,
На мокрих тротуарах
Піна іскристих днів,
Чи десь моєю ще хоч раз назвешся?..
Пр.
На мокрих тротуарах
Піна іскристих днів
То злива літня чи когось не стало…
Ти з’їла всі таблетки,
І не лишила слів,
Багато зайвих, а потрібних мало…
Секс. Сміх. Шоколад.
Я палю твої листи і навіть не читаю,
Скільки у словах твоїх хіті та пітьми?..
Комірці й сліди помад – у очі заглядаєш,
Хто не ризикує – той не ми, не ми, не ми!..
Пр.
Секс, сміх, шоколад!.. І над дахами зорі.
Терпкий виноград – такої б нам любові.
Я б хотів, щоб ми – як в небі метеори,
Пролетіли й зблиснули до нової любові!
А завтра зранку може бути все, що може бути,
Вкладеться в пару лайків – так, взаємних, але як
Коліна твої, тонкі руки взяти і забути?..
Підбори зламані, квадратів чорних переляк.
Годі… ну, годі!..
Не їж мою любов – я тобі стану у пригоді!
Годі… ну, годі!..
А на крайняк – усе, що треба є в мене в айподі!..
Пр.
Напряги, вічні передряги – дихай, просто дихай,
Ми не беремо полонених – нафіг нам це все!
Настільки сам що нікого хотіти – тихе лихо,
Коли тебе немає я ніхто і ти ніде.
Коли не разом ми… Коли не разом ми…
Пр.
Хардкор
Відпусти, бо любов – не наївні вірші про весну і розлуку,
Це хардкор, це рвані серця, надбиті зуби, поламані руки.
Відпусти, бо любов – не свобода, а тільки липка залежність,
Це хардкор, це дитяча сліпа вузькоока необережність.
Розпанахані мрії, розорані вени, розіпнуті груди,
У ніколи ні з ким, щоб ніде і напевно нікуди,
Охололі ліжка, засохлі вазони, клубки вже чужого волосся,
Все, що сталося з нами і ставши не відбулося.
Пр.
Любов!
Іди від мене, йди від мене, йди від мене, йди!
Відпусти, бо любов – не Ромео й ніяк не Джульєтта,
Це хардкор, це реальність, якій ти глибокі робиш мінети.
Відпусти, бо любов – не гармонія, це наркотична крайність,
Це хардкор, це ватна пітьма у душі, а не сліпуча осяйність.
Двері замкнуті ззовні, ключі розгубилися світом,
У любові на всіх є по пригорщі щастя і сонцем впоєне літо.
У любові на всіх стане ширки, трави й при потребі – по кулі,
Це хардкор, це любов –
щойно з нами була, а за мить безпричинно минула.
Пр.
Демони
Болить душа зміліла, ниє втомлене тіло,
Наша віра в кращий час, як п’ята Ахілла.
Наша віра – наша слабкість – ми прості смертні,
Світом правлять сутності зогнилі й давно мертві.
Світом правлять менеджери зла – гості із пекла,
Це вони ведуть джихад, це вони запекло,
Сіють зерна ненависті в землі прикордонні,
В зла чомусь людські обличчя й очі забобонні
Пр.
Демони демони демони демони демони!…
Де вони де вони де вони де вони де вони?..
А може це ми?!!.. Може це ми?..
раз два три чотири – ти мішень дірява в тирі,
пять шість сім вісім – хто є хто у цьому лісі?..
а раптом ми придумали Бога і зло,
щоб спихнути на них все наше зло?
раптом ми і є це зло, і якщо так,
то ми є і добро… тільки де воно? де воно?..
В Люципера й Воланда гламурні резиденти,
Комети шоу-бізнесу, прем’єри й президенти,
У Сатани ютуб, фейсбук, контакт і твоє мило,
Наша віра в кращий час як п’ята Ахілла.
Наша слабкість – їхня сила – їхня чорна їжа,
Терористи постачають кров відмінну й свіжу,
Нею причащають у церквах – там Бог відсутній,
Хороводи крутять Гітлер, Сталін, Мао й Хуйло.
Гулаги, саркофаги, мавзолеї, піраміди,
Від Горлівки й Донбасу до Майамі і Флориди
Гуляє світом відчайдушний дух сліпої смерті,
І хто скажи на милість ти в цій блядській круговерті?
Переворот державний, тротуари кров’ю миті,
Революційні гасла, прапори й нові граффіті,
І наша віра в краще – їхній спосіб далі грати,
Вести джихад з тверезим глуздом і не лічити втрати.
Пр.
Життя як
Життя як люди в теплих ліжках,
Життя як трупи в сміттєвих мішках,
Життя як вінки на іржавих хрестах,
Життя як мить, життя як мить!..
Життя як діти, які показують fuck!,
Життя як квіти по міських смітниках,
Життя як літо на засмаглих плечах,
Життя як мить, життя як мить!..
Життя як пісня, як з дитинства хіт,
Життя як вишня, що посадив її дід,
Життя як тиша, в ранкових сонних полях,
Життя як мить, життя як мить!..
Життя як книжка, що прочитав і забув,
Життя як шишка, що разом з друзями вдув,
Життя як нитка, яку занадто смикнув,
Життя як мить, життя як мить!..
Життя як очі, які ти хочеш і вже,
Життя як ночі, коли немає тебе,
Життя як схочеш, то точно матимеш все,
Життя як мить, життя як мить!..
Життя як мама, яка за тебе завжди,
Життя як карма, і хоч біжи не біжи,
Життя як брама, коли постукав – зайди,
Життя як мить, життя як мить!..
Metropolitan
Київ. Літо. Метро. Липкі руки.
Старенька бабуся втохомирює онуку.
Юний полісмен поправляє комірці.
Колишній вчитель фізкультури продає прапорці.
Київ. Непомітно став рідним.
Циганки, китаянки, на Подолі відьми.
Секспільна брюнетка тре по телефону –
Я би з нею затусив по усіх канонах.
Пр.
Люди як люди!
Cьогодні я є, а завтра може й не буде!..
Люди як люди!
Поки я є, поки я є…
Київ. Літо. Метро. Година пік.
Біля мене височіє двометровий чоловік,
Він спішить додому – в нього там сім’я,
У мене два куплети, музика і я.
Київ. Вона читає Йена Бенкса,
У неї другий місяць як не було без сексу,
А в нього кричить в навушниках Славко,
Київ. Літо й всіх несе кудись метро…
#dontfuckmybrain
Стільки обличь і стільки історій,
Зупинок бояться гарячі серця,
Все буде ok, Be Happy, Don’t Worry,
І як би тебе не томило життя
Все одне до одного –
І в кожного своя дорога…
Пр.
#dontfuckmybrain!..
Музика – це все, що в мене є!
#dontfuckmybrain!..
Музика – це все.
В кишені десятка – на чай і додому,
Ти просто втомився, це не кінець,
І дико дратують усі, хто вчить жити,
У кожного свій персональний пиздець (!)
У кожного свій персональний Ісусик,
Плейлист персональний й причина іти…
У кожного свій персональний Ісусик,
Плейлист персональний і ти…
Пр.
Я серед тисяч схожих людей,
І хто не хотів стати богом у джинсах ?..
Хто йшов – той прийшов, хто був той і є,
Та хто не хотів трохи глибше і вище?..
Пр.
