Всі ті, хто слухають Tanzwut не перший рік, знають, що сплески студійної активності в історії цієї команди мають звичку абсолютно непередбачувано змінюватися періодами затишшя і навпаки. Відтак, з 2006 по 2011 роки колектив не записав жодного нового матеріалу, а потім випустив шість альбомів за шість років. Після цього знову настала пауза, кінець якої і знаменує Seemannsgarn. І треба сказати, що якість цього альбому така, що три роки очікування вона в повній мірі компенсує.
Ні, ніяких стилістичних одкровень новинка від Tanzwut не несе. Всі роботи гурту в нинішньому десятилітті (акустичні релізи не беремо до уваги) «успадковують» філософію класичного альбому Ihr wolltet Spass (2003) – грубо кажучи, це «Rammstein з волинками», або, якщо хочете, трохи жорсткіша версія In Extremo. Однак, як би традиційно ці диски не звучали, вони все ж таки не справляють враження одних і тих самих пісень, випущених під різними назвами. Ось і цього разу лідер гурту Тойфель і продюсер Бенджамін Швенен склали майже півтора десятка відмінних номерів, від початку і до кінця витриманих в коронному стилі Tanzwut. Всі вони абсолютно не сприймаються як продукти «вторинної перегонки».
При цьому команді однаково добре вдаються і жваві бойовики (Schwarzes Gold), і атмосферні балади (Ich bin der Nachtwind). Платівка звучить в рівній мірі переконливо, як звертаючись до серйозних тем на кшталт безглуздості війни (Die letzte Schlacht), так і виконуючи гімн дружньої пиятики (Gib mir noch ein Glas). А найбільше враження справляє перший блок з трьох средньотемпових композицій, незвично епічних по саунду, а також чарівна пісня Francois Villon, що підштовхує на думку про середньовічного французького поета, вірші якого справили великий вплив на більшість німецьких фолк-металістів.
У чому Tanzwut в цей раз трохи промахнулися, так це у виборі партнера для дуету. Якщо на попередньому альбомі Schreib es mit Blut (2016) «гостювала» моментально впізнавана Лів Крістін (екс-Leaves Eyes), то фронтмена панк-групи Karbholz, разом з яким Тойфель заспівав бонусну версію Gib mir noch ein Glas, при не дуже уважному прослуховуванні можна не помітити зовсім. Але вона йде в самому кінці 60-хвилинного диска, і до того моменту, коли слухач до неї добирається, його враження від альбому вже повністю сформовано. І нехай при великому бажанні Tanzwut можна поставити в провину і певні втрачені можливості, і надмірну довжину релізу, і, врешті-решт, хронічне небажання розвивати створений при їхній особистій участі 15 років тому стиль, ми вважаємо за краще дивитися на ситуацію з іншого боку – оцінювати нову роботу групи, виходячи з того, скільки задоволення ми отримуємо від її прослуховування. А з цієї точки зору Seemannsgarn можна ставити в один ряд з класичним Ihr wolltet Spass – принаймні, по концентрації хітів вони цілком порівнянні.
