Євген Слов'янов (StroOM): Українським гуртам не вистачає «всратості» та епатажу

Ще до того, як ми з Євгеном Слов’яновим, фронтменом гурту StroOM та співзасновником проекту Reve ta Stohne, зайшли у паб та почали записувати інтерв’ю, наша розмова зайшла про останні тенденції сучукрмузу, актуальність мови виконання, а також про зриви концертів артистів, що виступали у Росії. На питання Жені про те, що особисто я думаю про радикальні скасування виступів цих виконавців, я відповів, що, на мою думку, найкращою протидією таким артистам стане масове ігнорування подій за їхньої участі, а силові зриви є неприпустимими, враховуючи позиціювання нашої країни як Європейської держави. У свою чергу Женя висунув припущення, що непогано було би законодавчо окреслити цю проблему, пускати всіх бажаючих виступати до сусідньої країни, але, разом із тим, офіційно стягувати податок з таких заробітків у розмірі енної кількості відсотків. Ці роздуми ми вирішили продовжили вже у рамках інтерв’ю.

Женя: – У нас раніше існувала така думка, що якщо в Росії виб’єшся, то тут ти також будеш суперзіркою.

– Це ти про естрадних виконавців чи загалом?

– Та загалом, он навіть розквіт «Океану Ельзи» прийшовся на момент, коли вони відкатали тур по Росії, записали саундтрек до «Брата 2»… Там втричі більший ринок і саме із затребуваністю і знаністю в “російській метрополії” меншовартісно пов’язували і досі пов’язують суперзірковість багатьох українських гуртів, чи чи окремих артистів в Україні, незалежно від мови виконання.

– Але ж далеко не всім вдавалося залишатися україномовним.

– Так, «Океан Ельзи» – це чи не єдиний приклад, виняток, який тільки підтверджує правило, що вирішальним фактором для популярності в Росії є мова виконання. А так, решта україномовних гуртів, типу там «ВВ», «Скрябін», чи «Друга Ріка», якщо і давали в РФ якісь концерти, то тільки поодинокі. Усі інші поголівно починали одразу писати російською, або ж переходили на неї. Я, до речі, не думаю, що якби Монатік переклав свої пісні англійською, у нього вийшло все так само успішно у Європі (у порівнянні з Росією, – прим.), як у тих самих Stoned Jesus, «ДахаБраха» чи Jinjer. Чи Dakh Daughters, які у Франції зараз на рівні топових французьких чи загальноєвропейських артистів у своєму жанрі. Чи Sinoptic, яким, до речі, зараз запропонували зробити тур по Голландії на 10 міст. Натомість останніми 5-6 роками чітко намітилась тенденція активного просування і експорту на захід наших артистів, які мають творити щось дійсно непересічне й вартісне, щоб втиснутись у самодостатній і надконкурентний музринок західних країн.

Особисто я з самого початку розумів, що мені цікаво прокачати таку музику, яка орієнтувалася би на західний контингент. Мені цікаво робити екзотику, а пишу я і англійською і українською, відмовитися не можу ні від тієї, ні від тієї. От, наприклад, у рамках Reve ta Stohne у нас вийшло сподобатися західній публіці, майже не змінюючи мову.

– А чому цей проект припинив своє існування?

– Є такий влучний вислів – lack of commitment – брак порозуміння чи зобов’язань. За свою історію ми з хлопцями виступали в Кракові, у Варшаві, в Амстердамі та Парижі, і скрізь була цікава реакція. У Франції, наприклад, коли було футбольне Євро, кожна країна давала свою культурну програму, і ми були частиною культурної програми від України. Карпа цим усім займалася, вона ж там культурне аташе. Нас тоді визвучував Юрій Хусточка, він до нас після виступу підійшов, каже, чуваки, круто, тут до вас якісь хори були, бандуристи виступали, а тут ви прийшли з таким диким трешем у хорошому розумінні. Каже, ці стіни такого не знали. А це, до речі, була колишня квартира Алена Делона, де зараз розташований український культурний центр. Загалом більшість іноземців оцінили нашу екзотику, суміш горлового співу, гранжу, стонеру, рагги та етно мотивів.

Потім у нас із Максом, спів-вокалістом, зникло порозуміння, почалися конфлікти, дрібні срачі. Але для мене було дуже важливим записати альбом, я хотів зфіксувати це амбітне музло. Гроші на запис я здобув через авантюрну історію з перебуванням у Голландії і отриманням потім в Україні “гранту на розвиток” з Міжнародної Організації з Міграції. Загалом ці сім треків у альбомі Mythologia мені вилилися у 26 000 грн. – це запис, зведення та мастеринг у мого другана на студії/музшколі Never give up. Насправді це мегадешево, нам ще бабла потім вистачило на пробні записи StroОMу.

– Тобто ти пішов з проекту?

– У будь-яких конфліктах завжди по-своєму “винні” обидвоє, тому я після довгих роздумів вирішив, що просто нема сенсу продовжувати проект, де в нас зі співзасновником разючо різні погляди на його розвиток. Більшість ідей, які я втілював у Reve ta Stohne, початково були для StroOMу, бо цей проект зародився ще набагато раніше, коли ми з Кудимцем, який став пізніше перкусіоністом Reve ta Stohne, грали вдвох. І я вирішив його відновити. Зараз склад StroOMу найорганічніший: драмер – відомий поет Павло Коробчук, басуха – професійний арт-директор Тарас Бай, який ще й має гурт «Травми Дєцтва», ну і я – Жене Слов’ян – гітара/вокал.

– Знаю, що незабаром ви збираєтесь презентувати три треки.

– Так, нарешті ми гуртом намацали необхідну амплітуду і певний саунд. Перший трек буде англійською – Propagangbanged, або «Трахнуті груповушною пропагандою», – це поки що моя найулюбленіша з наших пісень. Потім вийде ще два треки – «Сраки навздроч!» та «ТОВ “БОГ”». Це все лайв-записи, на них я випробував напрямок нашої команди, який потім буде на альбомі. Вирішили їх презентувати, бо вже всіх, хто на нас підписаний, друзів, за*бало чекати два роки. Я, звісно, казав, що весь цей час я експериментував, змінив чотири склади, шукав саунд… Але.

– Скажи, мені здалося, чи у StroOMу більше іронії, ніж у Reve ta Stohne?

– Так, це дуже ти класно підмітив. Я концептуально про це подумав і вирішив, що я занадто декадансний чи що. Нам часто казали, що у нас депресивна музика, або ж навіть депресивно-агресивна, зовсім вже шаманський морок. Може то такий період у житті був, хтозна. Зараз іронії дійсно стало більше, я більш оптимістично став дивитися на світ. Загалом існують два критерії – аполонізійство та діонісійство. Перше – це епос, пафос і драма, а друге – це веселуха, фрікізм, юродивість. І от я вирішив збільшити саме рівень діонісійства, якщо можна так сказати. Але від атмосферних моментів, на зразок довгого вступу чи повільного вікінгівського шаманізму, я також не відмовився.

– А чого б ти точно не зробив ані у рамках Reve ta Stohne, ані у рамках StroOM?

– Теж дуже хороше питання, бо це головний об’єкт срачів у нашому гурті. Конкретний приклад – я пам’ятаю у Reve ta Stohne, ми з Максом сиділи джемили, і я шось заганявся та наспівував томним голосом «пестощі чи ласощі, що у тебе на душі». Я ж тоді просто гнав, а він почав казати, мовляв, зашибісь трек, давай ріфачок навали, такий кач… Але ж мені реально нецікаво таке грати! Цілий рік після того, як ми вже розпустилися, він мені постійно пропонував записати ці «Пестощі чи ласощі». В StroOMі я б теж не грав щось на зразок попсового хіпстерського інді-року, чи причепурене інді-електро. Але, якийсь стьоб на цю тему ми можемо зіграти на концерті.

– Оскільки ми вже заговорили про виступи, у вас у середу концерт?

– Так, у середу, 17 числа, буде в Dockers ABC виступ, це організаторка Dockers батлу Поліна Іванова робить такі регулярні події. Скоро будуть додаткові анонси, ще пару концертів у нас назріває.

– Розкажи про батл, про конкурентів по фіналу.

– Ну ми на батлі дійшли до фіналу, але не виграли. Там було три критерії оцінки – оригінальність жанру, подача матеріалу та якість виконання. Так от, мені здається, що по оригінальності жанру та подачі, ми всіх взули полюбе. Може я сноб, але серед інших гуртів особливо мені нічого не сподобалося. Команда яка виграла, Toys & Hammers, йде вивіреною стежкою класичного саунду, вони взяли журі саме звуком. Він катить, качає, але не передбачає жодних експериментів. Гурту Mnishek, мені здається, варто додати ще більше драйву і у них все вийде. Щодо гурту Omana, то там, де драйвові моменти – було цікаво. У них ефектор на вокалі якось був пластмасово налаштований, але загалом по драйву та подачі вони також непогані. Загалом, на мою думку, українським гуртам не вистачає «всратості» та талановитого епатажу, вони всі якісь дуже правильні і виховані.

Цей батл – чудова можливість засвітитися, вийти до публіки, бо нам дійсно потрібні нові слухачі. А ще завдяки йому ми зробили свої висновки, що де варто змінити, що доточити, що дотиснути.

– Твоє ставлення до смерті, грошей та алкоголю?

– Є така тріада, про яку написано все мистецтво – життя, смерть і кохання. Я вважаю, що з цієї тріади смерть найголовніша, бо саме вона надає сенс двом іншим, тобто життя і любов можливі тільки за наявності смерті. Смерть додає інтригу в життя і мотивацію щось робити, бо цього може вже і не бути потім. Щодо алкоголю, у мене, можна сказати, проблеми. Я дуже люблю випити і не можу пити трошки або середньо. Якщо я випиваю склянку-другу – все, мене несе, кляма падає. Моя мета – це навчитися пити трошки для настрою, зараз у мене це нібито стало виходити. Що там третє? А, гроші. Інший мінус алкоголю, до речі, що на нього бабла багато йде. Гроші – просто інструмент, головне мати, на що їх конструктивно витратити – чи щось пізнати за них, чи щось спожити, бажано високих порядків, як то мистецькі виставки чи лекції, чи витратити на творчість.

– Підсумовуючи, щоб ти побажав тим, хто читатиме це інтерв’ю?

– Бажаю знайти свою органіку, відчуття органічності в житті… Чи нє, бажаю щоб вас вStrooMило, оце краще, бо то я щось таке занадто вумне придумав.