Пам’ятаєте цей старий прикол, нібито відгук на сайті Короля Жахів: «Дорогий дідусю Стівен Кінг, припини, будь ласка, писати книжки, тому що книжки ти вже писати не можеш, а я твоя фанатка і перша кинути не можу»? Як відданий прихильник дідуся Кінга, стримати сміх над цим висловлюванням не зміг.
З невимовним радістю поспішаю повідомити всіх зацікавлених осіб – Король Жахів анітрохи не постарів і не розгубив божого дару. «Під куполом» – книга потужна, її навіть важко з чимось порівняти за масштабом і силі впливу. Втім, перша асоціація – це «Повелитель мух», тільки тут все набагато більше, серйозніше і невимовно страшніше.
Якщо чесно, ті книги Короля, де йому потрібні по сюжету інопланетні підступи, в більшості своїй мене розчаровували і змушували згадувати вищенаведену цитату. Але тут вони стали в нагоді і є надзвичайно доречними – спорудити ідеальне середовище для психологічно-соціального експерименту Кінг доручив саме позаземній цивілізації, щоб це розкрило всі тріщини й уразливості життя земного. Злісні інопланетяни, втім, тільки спорудили непроникну прозору перешкоду навколо одного з американських містечок. Для справжніх жахів людям не потрібна потойбічна допомога, вони відмінно справляються самі.
Уряд країни намагається зруйнувати купол, в тому числі і прямим попаданням боєголовки – але безуспішно. Спочатку місто відрізають, оточивши військами, але потім все трохи пом’якшується і до кордону навіть привезуть родичів – провідати застряглих.
Політичні інтриги і екологічні проблеми. Підліткові дурості і дорослі страхи, боротьба за владу і наркотичне бачення, почуття обов’язку і невитравний страх… Кінг скрупульозно виписує детальну картину, живу, виразну і яскраву. Руйнується життя і люди раптово досягають вершин духу. Любов – в найрізноманітніших її проявах. Роман «Під куполом» об’єднав все, що ми любимо у Стівена Кінга, і що виходить у нього найкращим чином. Тут всі його улюблені і відточені мотиви: божевілля і хвороби, роз’їдаюче душу себелюбство і примари минулого…
Не обійшлося і без чужака-героя (Дейл Барбара на прізвисько Барбі, ветеран війни в Іраку), і без місцевого втілення зла (Джим Ренні – управлінець і наркоторговець, з яким змагається його син, що перетворився на чудовисько через хворобу). Дурні або підкуплені люди, що стають на бік прогнилої влади. Зрада і гріхи, які вирвалися на волю.
Що цікаво і лякаюче – це не загублений в океані острів, і всі жителі Честерс Міллз (що в штаті Мен, ну звичайно ж) сподіваються, що мерзенна перешкода може зникнути в будь-який момент так само раптово, як і утворилася. Через купол видно і можна говорити, провідувати рідних і спілкуватися із зовнішнім світом – телефон і інтернет ніхто не скасував… Але відчуття безкарності і думка «ну і що, нехай завтра сюди проникне зовнішній світ і я буду відповідати за свої дії, але це буде не зараз. І можливо, навіть не скоро» змінює людину до невпізнання.
Ситуацію легко приміряти на нас і жахнутися. Далеко не всі залишаться людьми…
Вітаю всіх, кому ще належить познайомитися з романом «Під куполом». Деякі речі у ньому сильно вразили і порадували мене своєю силою і справжністю.
