Макс Пташник: «Бути щасливим – це виклик!»

Макс Пташник – молодий сучасний музикант, який бере участь у написанні власного авторського матеріалу на усіх етапах створення, тим самим виготовляючи фінальний музичний продукт під своїм повним креативним контролем. На даний момент Макс живе і працює у Львові, проте в свої 21 він вже встиг пожити у Польщі та США, що відчувається у його звучанні. Саме для роботи над україномовною музикою в кінці 2016 року Макс повертається в Україну. Тут він створює два перших EP, але після виходу дебютного міні-альбому та запису другого, Макс знову їде у США. Вже у жовтні 2017 він повертається до Львова та випускає перший сингл «Поки ніхто не бачить» з EP «Буденна пересічна драма», який вийшов у січні 2018 року.

– Макс, привіт, вітаю з виходом ЕР. Розкажи, скільки тривала робота над ним?

Дякую! Перш за все, мушу сказати, що альбом був написаний у період з січня 2017 року по квітень, та в травні вже був записаний на студії в Тернополі. Фактично у ньому я переживаю своє «повернення» в нормальне життя після розриву відносин. Якось так.

Реліз альбому страшенно затягнувся з огляду на мою подорож у Сполучені Штати – я не міг дописати фінальні версії аранжувань попри те, що вже можна було все зводити, альбом був приведений у фінальну версію вже ближче до листопада 2017 року, а потім ми подумали, що він загубиться в передноворічній мішурі та вирішили видати вже після свят.

– Як виникла ідея з назвою?

Драма, бо кожен з нас переживав такі моменти у житті та вони дуже важкі та важливі. Серце розбивається, ми сумуємо та депресуємо. Буденна та пересічна, бо світ дуальний. З іншої сторони, кожен хоч раз у житті таке переживає і це нормально. Це потрібний період, який робить нас сильнішими та нічого особливого в цьому немає. Попри те, що в момент, коли кожен з нас таке переживає і здається, ніби світ завалився, сонце все ж світить, але кольори вже не ті.

Навіть візуальні елементи проводять цю риторику. На обкладинці знову серце, цього разу – закам’яніле. Але в ньому помаленьку зароджується життя. Над обкладинками до синглів та власне альбому працювала львівська дизайнерка OlgaVolodymyrivna, засновниця дизайн студії Olenyna design. Вона провела неймовірну роботу та змогла візуально репрезентувати та доповнити мої ідеї.

– Ти казав, що платівку записували у Тернополі?

Так. Зводився та мастерився альбом знову ж таки у Лесика Omodada (Шпиталь Records). У нього затишно дуже на студії та відчувається, що він завжди хоче допомогти.

– Я знаю, що альбом розділено на три символічні частини…

Таким чином я бачу періоди «відновлення» людини від стосунків. Перший – «поки ніхто не бачить» – це одна пісня, яка уособлює період, який можна описати простим прикладом «Поки ти тусуєшся з друзями, то все наче добре, або ти робиш вигляд, що все гуд, але поки ніхто не бачить – тобі погано». Розбите серце, закоханість, депресивність. Та й таке :) Другий – «ноти сумніву» – це дві пісні. «Що таке любов» та «Ноти сумніву». Це наступний етап, коли ти вже трошки оговтався та починаєш задавати наступні питання. Чому все сталось як сталось? Хто винен у цьому? А чи справді я любив? Що я можу зробити краще? Цей період приносить дуже багато сумнівів та вилазять внутрішні страхи. І саме даючи опір оцим сумнівам та знаходячи відповіді на оці питання, ми можемо стати кращою людиною. Сильнішою, впевненішою в собі та готовою боротись за краще майбутнє. Третій – «виклик» – це також дві пісні: «Будь зі мною відверта» та «Виклик». У цьому періоді головний герой вже зібрався до купи, дав собі якісь відповіді та йде на зустріч новому. Перший трек – діалог з дівчиною, твердження того, що герой готовий працювати та йти далі в житті, піклуватись про когось. Але також тут є твердження, що потрібна буде робота від обох причетних до нових відносин і що збудувати це вийде лише на спільних цінностях та відвертості. Та останній трек альбому – «Виклик» – в якому герой розуміє, що бути щасливим – це виклик! Бути щасливим – це навик! Це маніфест людини, яка знайшла в собі сили побороти страх та біль. І жити далі щасливо. Або принаймні прикладати до цього зусиль.

– Із головною героїнею своєї музичної сповіді ти більше не спілкуєшся? Як гадаєш, їй сподобаються нові пісні?

Хотів би я сказати, що моя історія не про одну якусь особу, а про збірний образ, проте це не зовсім так. Історія починається тоді, коли між нами все закінчилось, зникли будь-які контакти. Не думаю, що вона слухатиме альбом взагалі, та й це мало що змінює.

– Які головні відмінності новинки у порівнянні з попереднім ЕР?

До цього альбому я чітко підходив із назвою «друга перша спроба», це робота, в якій у порівнянні з попереднім міні-альбомом у мене справді вийшло розповісти історію, та представити матеріал, який має більшу цінність у плані сонг-райтингу, але одночасно зроблений для живого виконання з гуртом, що вплинуло на його загальне звучання. Загалом досвід роботи над цими проектами дав мені можливість збудувати трошки підґрунтя для подальшої роботи над першим, дебютним повноформатним альбомом, з яким я не хочу затягувати та випустити вже влітку.

– У ньому також плануєш експериментувати?

Так, зараз вже ведеться робота над новим альбомом, де я більше експериментую з хіп-хопом та соулом. Проте наразі ще не знаю, що з цього вийде.

– Дякую, чекатимемо на наступні релізи!

Інші нотатки:

Гурт «Андерсон»: «Ми почали писати альбом «Серцебиття» в одній країні, а закінчили вже в іншій, зміненій» (Інтерв’ю) Екшн в стилі Тарантіно або допрем`єрний показ кліпу «Веремій» (Інтерв’ю) Валентин Федишен (Franco): У 80-х моя мама могла би танцювати під деякі треки нашого майбутнього альбому (Інтерв’ю) Костянтин Шелудько: Вірю, що люди відчують ідею альбому Ulmo Tree (Інтерв’ю) Кіра Мазур: «В Україні бабла ні в кого немає, а ціни на запис як у Лондоні» Учасники гурту «Борщ»: «Наша музика досі трохи схожа на Селін Діон» Микола Білик (гурт «Все Поруч»): «Осінь – чудова пора для пошуку відповідей» Кость Фастівець: «Гурт Gonta – не блазні, а музиканти з чіткою громадянською позицією»