Олексій Богомольний (OMANA): «У мене є ідея щодо альбому жахів»

Чи знаєте ви, яке відношення має гурт OMANA до BDSM руху в Україні, а також чому його лідер вважає, що йому неймовірно пощастило з другою половинкою? Про друге дихання столичного гурту OMANA, його причини та наслідки, читайте у нашому новому інтерв’ю з вокалістом Олексієм Богомольним!

– Після успішного виступу на конкурсі Docker’s Rock Battle, де ви дісталися фіналу, що трапилося в житті гурту OMANA?

– Після нього ми явно сконцентрувалися на собі. У нас був план організувати виїзд із Києва, адже ми відносно часто виступаємо у столиці та рідше в інших містах. Тому ми організували концерт у Тернополі, запросили виступити разом гурт «Роздоріжжя», а потім вони кажуть «давай ще десь». Я подумав «о, а давайте у Львові». Словом, відіграли кльово, окупилася дорога (посміхається), встигли приготувати мерч… У Тернополі нас вже трохи більше знають, це був вже третій наш концерт там, а у Львові, мені здалося, частина відвідувачів була з тих людей, які чули тільки нашу пісню «Сам на сам» у рекламі українського коміксу «Троє проти зла».

Що у нас ще? Займаємось зараз кліпами, планів багато. Має бути кліп як на «Сюр», так і на «Очі». На «Сюр» вже все відзнято, зараз редагується та монтується, а на «Очі» будем знімати скоро, вже говорили з режисером.

– Наскільки знаю, ще плануєте анімаційне відео?

– Так, «Троє проти зла» хочуть зробити анімаційний кліп на пісню «Сам на сам», іде розмова про ще один анімаційний кліп… Є у Львові багато фанатів коміксів, є у них навіть свій магазин www.uacomix.com, є блогерка Маріам, яка постійно про комікси говорить… Всі вони мають бажання об’єднатися та посприяти нам у появі ще одного відео. Якщо все вигорить, у нас буде чотири нові кліпи, але глянемо.

Ми дуже раді, що музика «Омани» заходить людям із фантазією.

– З відео зрозуміло, а що по новим пісням?

– Ну у нас же новий склад гурту з червня і з того часу ми зробили десь шість пісень нових. У них ми знову граємося зі звучанням синтезаторів, електронних барабанів… Ми ще не впевнені, як ми будемо записувати їх, бо початковий план у нас був наступний: зробити тринадцять пісень, записати їх, видати декілька, а потім релізнути як цілісний альбом.

Загалом новий склад можна порівняти із ситуацією, коли у тебе були різні дівчата, ти всіх любив і період життя із ними ти згадуєш як класний. Але потім у тебе з’являється нова дівчина, ніби заново відкриваються очі, з’являється новий стояк і ти йдеш вперед з новими силами.

– Можеш порівняти різницю у роботі зі старими музикантами та з новими?

– Ну дивіться, у 2017 році ми зробили тільки дві пісні – «Очі» і «Сюр». Було багато заготовок, але наші акценти постійно то сходилися, то розходилися… Я не знаю, що у нас не виходило, якось магія зникала. Ми згадували, як результативно і кльово «Пригоди Сковороди…» записали, а повторити такого вже не виходило.

Нові чуваки вже знали, що таке OMANA. Басист був на нашому концерті, барабанщик чув записи. Тобто вони вже прийшли сюди, розбираючись у матеріалі, з тверезішим поглядом зі сторони. І на диво нові чуваки зараз більше хочуть старий матеріал «прокатати», їм здається, що його потенціал не до кінця реалізовано. Бо я такий, що постійно хочу писати нові пісні, я генератор, а вони стали моїми противагами.

Барабанщик, до речі, взяв на себе весь інтернет і я тепер вже майже не адмініструю інтернет-сторінки. Дуже класно, що починається розподіл обов’язків у гурті. Барабанщик, хоч і спізнюється на репертиції, але є достатьо організованим, з ним можна посперечатися і дійти до консенсусу. Басист також супер дисциплінований, все сам підбирає, він нас обох інколи вміє поставити на місце.

– Ви готуєте нову концертну програму?

– Так, ми готуємо електронну програму, яка нам трохи розширить свідомість. Ми хочемо зробити програму, щоб не залежати від апарату – синтезатори, бас, електронні барабани. Бо ми хочемо виступати, але на нас приходить 50 людей, тому ми лімітовані на маленькі клуби, зокрема в інших містах, де є проблеми з апаратурою.

У Києві є такий BDSM бар The Cage (Клітка) і їм сподобався наш кліп «Останнє побажання». Вони хотіли, щоб ми у них виступили, тому я прийшов до них, сам бар мені дуже сподобався, але я зрозумів, що поставити там барабани і загатити там повноцінний живий лайв буде дуже важко. І ми подумали – чому не замутити електронну програму? Так і виникла ідея нового профіля.

– А як ти сам ставишся до BDSM?

– Це дуже класно, що бар з такою тематикою з’явився у Києві! Звісно, від його відкриття кияни не стануть ходити зі шкіряними кляпами та бити один одного батогами. На мою думку, цей заклад, скоріше, буде цікавим людям, які хочуть спробувати дещо новеньке.

– Скажи, а стиль sci-fi-rock збережеться у нових піснях?

– Він закріпився за нами після «Пригод Сковороди», бо в тому альбомі цілісна історія про космічну подорож. А зараз у мене є ідея щодо заготовки альбому жахів, написати якусь цілу історію, яку ми, може, видамо главами, розбивши на кілька ЕР.

Я слухаю дуже багато аудіокниг, я пересів на них через те, що аудіо я встигаю набагато більше послухати, ніж прочитати, особливо з теперішнім рівнем життя. Я встигаю послухати десь 30-40 аудіокниг на рік. От, наприклад, коли були «Пригоди Сковороди…» я дуже багато фантастики слухав. А зараз багато Лавкрафта слухаю, через них, власне, і може з’явитися альбом жахів.

Загалом мені не хочеться повторювати те, що роблять інші гурти. Я так інколи дивлюся на пісні наших виконавців і думаю, от що ти хотів мені сказати цим треком? Ми як OMANA хочемо грати пісні, які перезапускали би людям мозок, не залежно від жанру.

– Коли ти все це встигаєш з двома дітьми, дружиною і роботою?

– Ніхто не відміняє ночі (сміється). Я можу, наприклад, вночі вкладати дітей спати і придумувати слова. А ще в мене є в офісі гітара, також маю можливість щось награти.

Але, я думаю, що секрет мого максимального встигання – це моя дружина. Мені дуже пощастило із нею, вона мене примножує.

Як я вже казав, для економії часу я став слухати аудіокниги, менше музики, але тепер я її більше смакую.

– Що з останнього послухав?

– Є така група Zeal & Ardor, вона американсько-швейцарська, це є блек-метал, змішаний із блюзом, госпелом. Я дуже люблю блек-метал і дуже люблю, коли до нього щось примішують. Бо чистий блек вже трохи нудний.

Минулого року я відкрив для себе канадську панк-групу PUP – вони цікаві технічно і по словам веселі. Для мене дуже багато значення мають слова у піснях. Писати музику – це не тільки підібрати чотири акорди, треба, щоб у ній був певний зміст.

– До речі, а як щодо стьобної музики, у неї важче вмістити зміст?

– Важче, але можна. От, наприклад, Little Big, на яких ми з тобою підемо. Вони вистрілили з іронічним текстом Every Day I’m Drinking про те, що росіяни постійно бухають горілку. Але у цих виконавців є клепка, а коли стьоб іде із розумом, грамотно подається, то в ньому з’являється зміст. Little Big я зацінив роки три чи чотири тому, пам’ятаю як їхній кліп Life in da trash мене надзвичайно вразив. Не зважаючи на деякі похмурі образи, мені здається, що вони живуть життя для того, щоб насолоджуватися ним, а не для того, щоб ненавидіти інших. Я дуже хочу, щоб і у нас так було. Хочу, щоб людей вчили любити, а не ненавидіти.

Але багато чого залежить від слухачів.

– Щоб ти на завершення побажав цим згаданим слухачам, а також всім тим, хто читатиме це інтерв’ю?

– Я хочу сказати, що ви щасливі, що маєте такий вільний доступ до музики, що можете вибирати. Але не забувайте, що якщо ви дійсно хочете підтримати артиста, який вам подобається, не полінуйтеся прийти на концерт, купити мерч, тощо… Ваша підтримка – вона явно помітна, кожен з вас дає поштовх сучасній музиці!