4 березня 1852 року (21 лютого за старим стилем) пішов з життя класик літератури, автор безсмертних творів «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Тарас Бульба», «Вій», «Ревізор», «Мертві душі» та інших Микола Васильович Гоголь. Йому було відпущено всього 42 роки.
Про смерть письменника ходять цілі легенди, ніби під час перепоховання тіла Гоголя виявилося, що скелет його лежав на боці, а кришка домовини зсередини була вся подряпана.
Влітку 1931 року цвинтар Данилова монастиря, де в 1852 році було поховано Гоголя, ліквідували, оскільки на цій території вирішено було організували заклад тримання неповнолітніх правопорушників. Саме тому кілька історичних могил, в тому числі і могилу Гоголя, дійсно вирішили перенести на кладовище Новодівичого монастиря.
Професор Літературного інституту, письменник Володимир Лідін, який був присутнім у числі кількох обраних літераторів при перепохованні, в своїх спогадах «Перенесення праху Гоголя» писав: «… Могилу Гоголя розкривали майже цілий день. Вона виявилася на значно більшій глибині, ніж звичайні поховання… Почалися вже сутінки, коли могила була, нарешті, розкрита. Верхні дошки труни прогнили, але бічні з металевими кутами і ручками і частково уцілілим блакитно-ліловим покриттям були цілі… Черепа в труні не виявилося, останки Гоголя починалися з шийних хребців: весь кістяк скелета було укладено у сюртук тютюнового кольору; під сюртуком вціліла навіть білизна з кістяними гудзиками; на ногах були черевики… Вони були на дуже високих підборах, приблизно 4-5 сантиметрів, це дає безумовну підставу припускати, що Гоголь був невисокого зросту…»
«Вій» – один з найстрашніших творів письменника. Назва цього твору є давнім слов’янським ім’ям демонічної істоти, присутньої в основі сюжетної лінії. Це історія про нечисту силу і надприродних істот, що йдуть корінням у перекази українського народу.
Це похмура містична історія про студента-богослова Хому Брута, якому доводиться провести три ночі біля труни померлої панночки-відьми і молитвами оборонятися від різної нечисті: упирів, вовкулаків та головного чудовиська – жахливого Вія …
Це не тільки справжнісінька книга жахів, але і філософська притча про віру і безвір’я, про випробування людської душі і сили духу. А ще, це прекрасна образна мова і справжня класика літератури, якою можна пишатися. Читаючи «Вія», ти просочується містичним страхом і трохи губишся у реальному часі. Так, Гоголь вміє і налякати і заінтригувати. Та так, що всередині читача борються ці два почуття – страх і цікавість.
