Беручись за перечитування «Тараса Бульби» Миколи Гоголя, я не чекав нічого особливого, але раптово зробив для себе відкриття. Ні, навіть так – ВІДКРИТТЯ! Можливо, це тільки для мене виявилося новиною; можливо, нам навіть в школі про це говорили, а я не запам’ятав… Але ось прямо зараз я переживаю певне раптове одкровення завдяки самостійно виловленій з дитинства повісті Гоголя. «Тарас Бульба» – це «Іліада» по-слов’янськи!
Отже, я несподівано для себе виявив у Гоголя кілька явних відсилань до «Іліади». Це мене вразило, в основному тому, що я прекрасно пам’ятав сюжет ще зі шкільних часів – але тоді я не був знайомим з Гомером, алюзії на нього помітити не міг, а зараз вони прямо випирали з тексту – ось вони ми, зверни увагу! Я навіть перевірив дату виходу «Тараса Бульби» і перекладу «Іліади» Гнєдича – так, у Гоголя був час ознайомитися з цим шедевром. Щоб не бути голослівним, наведу кілька прикладів.
У «Тарасі Бульбі» зустрічається такий опис вбивства в бою: «А Кукубенко взяв у обидві руки свій важкий палаш і загнав його в сполотнілі уста. Вибив два цукрові зуба палаш, розсік надвоє язика, розтрощив горловий хребець і ввійшов далеко в землю». Це майже один в один повторює одну з смертей «Іліади», де воїн також з увігнав в голову спис, де також була згадка про зуби і відсічені язики – тільки варіація Гоголя забарвлена іронічно, «уста» і «цукрові зуби» вибиваються із загального стилю розповіді, підкреслюючи, з одного боку, характер звернення до Гомера, а з іншого, загострюючи увагу саме на цьому уривку через явну стилістичну особливість. Далі Гоголь використовує таке формулювання, теж в сцені бою: «і туман покрив його очі». Хто читав «Іліаду», той не дасть збрехати, фраза «і тьма йому очі покрила» повторюється в ній незліченну кількість разів, її легко впізнати і тому формулювання Гоголя не могло не навести на цю асоціацію.
Окрім цих явних алюзій, є й інші риси навмисної подібності, які помічаєш вже після того, як текст подав тобі вищеописані явні сигнали. Це і опис бою в цілому, з численними «дуелями», які властиві Гомеру: замість безликої маси солдат-читач бачить низку конкретних сутичок. Тільки у Гоголя імена мають лише козаки, а вороги їх знеособлені, називаються просто «ляхами» або «панами» і мало відрізняються один від одного. Це велика різниця авторської позиції: Гомер визнає героями всіх учасників Троянської війни, Гоголь же відмовляє противнику в такому звеличуванні, героями є лише козаки. Це і сцена з наругою над тілами противників: їх прив’язують до коням і волочать по землі, як Ахілл волочив Гектора. Це і герої-тезки: у Гомера – Аякс, у Гоголя – Писаренко. Навіть у добродушному мудруванні над списком кораблів можна помітити, коли козаки розділяються і автор перераховує поіменно тих, хто йде, і тих, хто залишається, хоча імена їх для читача зовсім нічого не значать. Тарас Бульба, мотивуючи під час бою своїх солдатів, теж мені когось нагадує.
В описі бою Гоголь двічі (якщо мені не зраджує пам’ять) вдається до розгорнутих порівнянь, які так любить Гомер.
В якійсь мірі Остап і Андрій нагадують Гектора і Паріса, хоча ця асоціація вже більш складна. Син-герой, протиставлений «невдалому» синові, винуватцю лих, зраднику (бо Паріс теж зрадник, тільки він зрадив довіру спартанського царя, а не свого батька). У тій же мірі прекрасна полячка як би виконує роль Олени, тільки, на відміну від Гомера, Микола Гоголь явно показує, наскільки її роль насправді другорядна.
І так далі і тому подібне. Все це разом узяте однозначно переконує мене, що звернення до «Іліади» не випадкове, а спеціальне, і нехай це напевно відомо всім дослідникам Гоголя, але я-то винайшов цей велосипед сам, а тому він для мене важливий і цінний. Звичайно, «Тарас Бульба» аж ніяк не зводиться до переспіву Гомера, це дуже і дуже багата повість, а відсилання до «Іліаді», врешті-решт, відносяться тільки до сцен боїв, тобто до другої частини твору.
Гарне виконання твору. Приемно слухати.