Уявити собі приблизні межі фантазії містера Клеменса (так по документам значився Марк Твен) не представляється можливим. Особисто я вже давно зневірився знайти будь-який взаємозв’язок між темами, які він вибирав для своїх творів. Судячи з усього, єдиним взаємозв’язком було те, що ніякого взаємозв’язку не було.
«Принц і злидар», цікава історія Тома Кенті, обшарпанця зі Смітного двору і реального історичного персонажа – юного короля Англії Едуарда, нічим особливим не виділяється зі рясного ряду творів автора. Можливо тільки тим, що цю книгу прийнято вважати дитячою, а ще тим, що у нашому кіно цілих два рази «Принца і злидаря» успішно екранізували. В цьому і криється секрет впізнаваності даного твору, хоча ні завдяки темі, ні педагогічним ефектам, я б до дитячої літератури цю книгу не зарахував. Обидві екранізації переплуталися у мене в голові, але я добре пам’ятаю, що ще в дитинстві був обурений зухвалим перекручуванням кінцівки, де король був показаний цілковитим безглуздим мажором, який не бачив далі власного носа.
Однією із задумок Марк Твена, в чому немає ніякого сумніву, і було бажання показати наскільки вищі соціальні верстви відірвані від реальності. Тобто, злободенність «Принца і злидаря» очевидна, особливо в країнах колишніх республіках СРСР, де розшарування вже повністю завершилося і середній клас закінчив своє тлінне існування, залишивши своє місце клоунам царського двору.
Марк Твен все це зобразив як пригоди юного принца, який волею випадку опинився на місці представника нижчого класу. Ця тонка грань і неймовірна прозорливість автора мене тільки дивують, тому що в подібній ситуації цілком логічно, що король стане набагато більш жалісливим, перейнявшись долями знедолених, а Тома Кенті, що опинився на його місці, просто оголосять божевільним. Це цілком підходить до образу реального короля Едуарда, який дійсно був добрий (правда, я думаю, що через хворобу, бо прожив він досить недовго) і дехто сприймав його за блаженного. Часи були тоді тюдорівські, в ті роки бувало всяке.
На відміну від кіно, мною не було знайдено в творі «Принц і злидар» ніякого політичного підтексту, навпаки, вуличне оточення Тома Кенті, спільнота жебраків, злодіїв і злидарів – все це показано в потворному вигляді, але ніяк не ставиться в провину іншого класу . У Марка Твена є якісь претензії до судової системи, але в загальному і цілому він вирішує швидше питання моральне. А ні для кого не секрет, що будь-які внутрішні установки гарні тільки в тому випадку, якщо у людини є можливість порівнювати. Автор надав цю можливість своїм героям, але нам залишив тільки посилання на свою книгу.
Неймовірна історія «Принца і злидаря» здається дуже достовірною, особливо в дитинстві, але читати її повторно вже не дуже цікаво. Можна позаздрити тим, хто буде слухати аудіокнигу не знаючи сюжету, але вдруге краще звернутися до інших творів Марка Твена, яких хоч греблю гати.
Дякую! Чулова озвучка.