«Захар Беркут» (автор Іван Франко) – це дуже прямий, простий і щирий твір про кохання, вірність і свободу. І протистоїть їм зрада, звичайно. Якщо зіставити дату написання і одну з головних піднятих тем, стає ясно, чому такі сильні акценти саме на протистоянні громади і князя, самоврядування і вбивчих указів зверху, що закріпачують.
Отже, головних героїв у нас четверо: Захар Беркут – місцевий мудрець-знахар, який завжди знає що робити; Максим Беркут – син Захара і найкрутіший хлопець на селі; Тугарин Вовк – боярин, якому князь Данило подарував землі за боротьбу проти татаро-монгол (як виявилося пізніше, князь просто хотів швидше від нього позбавитися); Мирослава – донька Тугарина Вовка, кохання всього життя Максима, і до кінця твору прийомна дочка Захара.
У часи, коли повість була створена, конфлікт народу і влади був вкрай гострою темою. Сподобався образ самого старця Захара, побачив у ньому такого собі язичницького волхва. Несподівано у книзі була піднята тема ще живого язичництва, і гостро актуальний мотив про те, що вір у що хочеш, але поважай віру чужу. Взагалі, головною цінністю твір ставить свободу, вірність і все-таки розум. І тільки після – любов. Навіть люблячи батька, героїня засуджує свого батька-боярина, який продав свої землі, відрікається від нього. Навіть люблячи всім серцем сина, Захар Беркут не погоджується на умови монголів, розуміючи, що це принесе біду багатьом.
Читати про протистояння селян з боярами в 13 столітті – це майже те ж саме, що ми бачимо зараз кожен день по телевізору: верхівку не хвилюють звичайні люди, а лише свої кишені. І нічого не змінюється. Тільки мені здається, що у нас немає свого Захара Беркута, який насправді переживає за справедливість у відношенні до народу. Але Франко тут дає надію на краще майбутнє. Напевно, за рахунок елементів романтизму, зокрема – чудесний порятунок Максима і специфічна символіка – образ Сторожа, який захищає село. Мені хочеться вірити, що і в наш час вороги будуть покарані і запанує мир, без зради, без крові, лише наповнений любов’ю. Утопічна мрія, звичайно, але краще вже так.
Кінець у книги несподіваний, але мені сподобався, в дусі світлого ще романтизму (що спалахнув серед масиву реалістичної літератури), але щасливий.
