Учасник гурту “ДахаБраха” Марко Галаневич розповів про справи в українському музичному котлі.
– До звсім недавнього часу українська музика варилася у власному соку, рідко виплескуючи назовні щось вартісне. Що змінилося зараз?
Справа, мені здається, в енергії. Після Майдану все прокинулося. Прокинулася українська музика. До цього було якесь болото. Що ти до нього не кидай, воно булькало і тонуло. А зараз Україна – котел, в якому все вариться, перемішується, міксується, визріває, і тепер ми починаємо пробувати перші страви з цього котла. Фактично ніхто нічого не забороняв, нам ніхто не вказував, що писати, що не писати, але все одно існувала якась совкова безнадія.
Допомогло й те, що російський ринок від нас відрізався. У нас багато чого було зав’язано на Москві. А тепер в українських музикантів стало набагато більше концертів, вітчизняний шоу-бізнес почав розкручувати своїх. Ті ж квоти – безумовно, позитив, хоча “ДахаБраха” і OY Sound System ніколи не звучали на радіо, і незрозуміло, чи будуть звучати. Музика є. Коли говорять: “Де набрати нормальних виконавців – одна дурниця і сміття”, це неправда. Наприклад, один з музичних порталів склав добірку з 40 кращих альбомів минулого року, раніше таке просто неможливо було уявити.
– Ви частіше виступаєте за кордоном, ніж в Україні. Чому?
Так, ми підрахували, що в минулому році, на жаль, тільки один відсоток виступів припав на Україну. Але закордонні гастролі зараз важливіше і для нас, і для країни, для її просування. Коли у нас є вибір – їхати на закордонний фестиваль або на вітчизняний, ми вибираємо зарубіжний, навіть якщо пропонують менше грошей.
– Вас називають українськими послами в світі музики. Чи відчуваєте відповідальність?
За великим рахунком вся ця історія – приватна культурна експансія. У нас є відповідальність перед самими собою і перед мешканцями України, а не перед державою. Ми робимо свою справу і вважаємо, що виходить непогано, нам не соромно.
– Що кажуть слухачі після концертів за кордоном?
Одного разу американці написали нам лист про те, що нічого не знали про Україну, ну новини дивилися – війна, бої. А коли вживу побачили представників цієї країни в телевізорі, інакше стали дивитися на те, що відбувається в Україні, стали фанатами нашої держави, підтримують українську музику як можуть, виходять на акції, намагаються голосувати не за Трампа (сміється).
В Америці у нас вже було десять турів, по місяцю кожен. У березні-квітні ми вперше поїдемо туди на два місяці – не дуже хотіли їхати так надовго, без сімей важко.
– Уявіть, через 20 років в який-небудь енциклопедії вашому колективу відведуть пару абзаців. Про що варто було б там написати?
Приблизно те саме, що наращі написано у Вікіпедії. Народилися в театрі, виступали там і там, в якийсь момент були одним з найуспішніших гастролюючих колективів України, представляли українську музику за кордоном. Нескромно це, але так і є. А ще було б добре, якщо б там написали, що ми відкрили світові Україну та величезну кількість музичних напрямків і колективів.
– Ну 20 років у вас ще є.
Так, будемо працювати над цим. Уже зараз рекомендуємо декого з українських музикантів. Наприклад, на фестивалі Eurosonic в Голландії виступили ми, потім Dakh Daughters, і ось тепер вже Onuka поїхала. Цей фестиваль для неї став продуктивнішим, тому що на ньому представлено більше електронної музики, ніж інді або фолку. Думаю, у неї гарне європейське майбутнє.
-Що допомагає тримати себе в тонусі з таким напруженим графіком?
Звичайно, ми втомлюємося, будь-яка робота втомлює і музика не виключення. В кінці туру, буває, виходиш на черговий саундчек, помічаєш, що всі дивляться один на одного напівзакритими очима, і думаєш: “Боже, що ж ми сьогодні зможемо дати глядачеві?” Але вже перед концертом публіка заряджає, і все виходить. Відбувається “дахабрація”, взаємообмін, ми заряджаємо один одного. Тьху-тьху-тьху, провальних концертів не було.