– Чому українські виконавці взагалі співають англійською?
Перш за все скажу, що я – один з перших українських виконавців, які почали співати англійською на українській сцені. Років 10 тому це не було поширеним та масовим явищем, як зараз. Був The Maneken, була група Tomato Jaws, з якої вийшла Ната Жижченко (ONUKA) і ще пару виконавців. І все. Чому це робила я?
Власне, я росла на англомовній музиці, і вона, мабуть, виховала в мені певну культуру поезії. Якщо я, звісно, маю право такими гучними словами говорити про свої знання англійської. Мені зручно було висловлювати свої думки англійською.
По-друге, мене не влаштовувало те, що най той час було в україномовній музиці. Ця музика викликала не найкращі переживання. Крім «Океану Ельзи» та ще пари крутих команд, які вже були ( «Бумбокс» вже був тоді), все інше асоціювалося з Палацом України та заслуженими артистами. Вони, безумовно, заслуговують на повагу, але музика повинна була рухатися вперед, і хтось повинен був її рухати. Тому ми вирішили співати англійською.
Перша реакція авторитетних продюсерів: «Друзі, що ж ви чворите, у вас взагалі не буде концертів – ви ж співаєте англійською мовою, ви будете сидіти в невідомості і по-трохи загинатися. Запишіть краще пісню, щоб усім було зрозуміло. Нам треба україномовні пісні».
На що я відповідала: «Хто не прогулював англійську мову у школі або вузі, той цілком може зрозуміти слова моїх пісень. Адже це все рівно є українською музикою! Я, на жаль, або на щастя, не Шекспір, пишу на досить прямій англійській мові, яка зрозуміла людям».
Треба було повоювати за англійську мову в українській музиці, що ми і робили.
– То ви пишите тексти самі? Розкажіть, як це відбувається?
Так, пишу сама. Музика і текст приходить одночасно. Буває по-різному. Наприклад, буває, що вся пісня приходить цілком. Потрібно ловити момент натхнення. Іноді пісня сама стукає і говорить «сідай за інструмент і пиши, інакше можна прогавити щастя».
– Хтось вичитує ваші тексти?
Підправляє тексти наш друг Річард Брейді, лондонець, у якого своя школа адвокатів. І Стівен Томпсон, чоловік нашого колишнього тур-менеджера Євгенії. Я завжди віддаю тексти на вичитку, тому що не можна так ризикувати – я ж не носій мови. Колись був дуже тонкий момент. Я написала пісню, яка називається «Shine», вона, до речі, не вийшла. Віддала текст Річарду, який перевірив текст і, загадково посміхаючись, сказав «Ти, звичайно, можеш залишити назву, але взагалі« Shine»на сленгу лондонській молоді означає «оральне задоволення для чоловіків». Як я могла про це знати? Ніяк. Добре, що є друзі, які в потрібний момент зупинять.
– Наскільки важливо вимова для виконавця?
Дуже важливо. З роками я стала краще і чіткіше співати. Для вокалістів можу сказати, що потрібно акцентувати увагу на м’яких і твердих звуках, як, наприклад, «д», «т». Я використовую скоромовки. Ще один секрет, хоча, напевно, не секрет для професійних вокалістів: у рот береться пробка від вина і через неї проговорюється текст.
Є ще прийом для вокаліста: звук «т», наприклад, краще вимовляти ближче до «д», він тоді чіткіше звучить. Для виконавця, та для українського музиканта зокрема, це важливо – бути почутим.
– Якими мовами доводилося співати?
Українською, звичайно. Російською не співала, не знаю, думаю, мені не йде. Англійською. І, як не дивно, суржиком. Я граю в театрі «КРОТ» (Київський Революційний Про *** ний Театр) в п’єсі Леся Подерв’янського. І режисер мені сказав: «Раз ти з Полтави, то суржик для тебе – сама органічна мова, тому давай ти напишеш пісню і заспіваєш суржиком». А музику до цієї вистави робив німецький музикант Маркус Біркле. Тому вийшов німецький тріп-хоп суржиком. Гримуча суміш.
– Наскільки мелодійна для пісень англійська мова?
Сама мелодійна мова – це українська мова, тому до української музики наразі така цікавість. Це не стереотип, це те, що практика говорить. У моєму репертуарі є одна офіційно записана пісня «Вербова дощечка», це веснянка – вона сама мелодійна з усього, що я заспівала. І це не зважаючи на те, що я люблю soul і blues, а це наймелодійніші жанри в музиці. Друга за мелодійністю для мене – англійська.
– Навіщо музиканту потрібна англійська мова?
Не тільки музикантам вони потрібна. Людині будь-якої професії потрібна англійська. Це спілкування. А спілкування корисно і в роботі, і в розвитку. Можна поїхати в інакшу країну і знайти спільну мову з населенням.
– У подорожах вам заважав коли-небудь мовний бар’єр?
Після тижня перебування в Лондоні починаєш говорити, як ніби ти все життя живеш в цьому місті. Я нахабно говорила з лондонцями, копіюючи їх акцент. Мовного бар’єру, як правило, не було. Всім відомо це явище: вчиш-вчиш на курсах, нічого не розумієш. А потім приїжджаєш туди, де говорять англійською, і якось починаєш говорити. Мабуть правильні слова витають в повітрі. А потім повертаєшся в Україну, і здатність лити англійську мову атрофується.
Був колись комплекс говорити з носіями мови. Постійно думаєш – правильно говориш, неправильно. Але є вихід: можна випити з лондонцем по келиху вина і всі бар’єри знімуться.
– Чому у вас англомовний псевдонім?
Його я придумала випадково. У мене в дитинстві в моїй кімнаті була книжкова шафу. І там стояла величезна книга чеського автора Алоїса Ірасіка «Псоглавці». Я цю книгу до сих пір не прочитала, мені здається це серйозна книга, до неї потрібно морально дорости. Ну, або занудство якесь (сміється). А один моїх батьків помітив цю книгу і вона надихнула його на те, щоб кликати мене Алойзі.
– А що вас надихає в творчості і в житті?
Мене надихають люди, які творчості присвячують всю душу, всі зусилля, не лінуються, а грудьми стоять за свою ідею. Вони фактично втілюють сучасну українську музику. Ось коли такі люди навколо мене є, я теж можу творити. А коли таких людей немає – такі періоди теж бувають – руки опускаються. Але потім я якось акумулюю сили і далі йду. Я зараз почала розповідати про те, що жінки мають об’єднуватися в роботі, сильні жінки, які щось відчувають, щось розуміють. Так само, як раніше я почала співати англійською, хоча мене не розуміли і довелося пробивати цю стіну, зараз я ризикнула говорити про те, що жінкам потрібно об’єднуватися. У Штатах про це говорять відкрито і багато, у нас поки – ні. Жінкам потрібно говорити один з одним.
Ми мовчимо про багато речей. Мій фемінізм – це не прагнення принизити чоловіка, я говорю про те, що можна свого друга, чоловіка, батька – зробити щасливим, залишаючись при цьому сильною, внутрішньо глибокої і розумною жінкою. Це зараз головне моє натхнення.
– Розкажіть про найближчі творчі плани. На які звершення штовхає натхнення?
Ми ставимо нові спектаклі, прем’єра буде в жовтні. Разом з Монатіком та іншими артистами готуємо триб’ют-шоу групі Queen, плавно вливаємося в осінній театральний і музичний сезон. Словом, українська музика у дії!