Микола Білик (гурт «Все Поруч»): «Осінь – чудова пора для пошуку відповідей»

Вокаліст та співзасновник запорізького гурту «Все Поруч» Микола Білик неочікувано для самого себе завітав до Києва, чим ми не могли не скористатися, та не розпитати його про дебютний альбом «Вени», минуле та майбутнє його музичного проекту.

– Пропоную розпочати нашу розмову про хронології подій: як та коли виник гурт, словом, з чого усе починалося?

– Гурт «Все поруч» починався у 2013 році, при чому трапилося це досить спонтанно. Із Ксенією Шерстяковою, теперішньою клавішницею гурту, ми почали співпрацювати ще в університеті, грали різні кавера, і в якийсь момент нашої спільної творчості я почав писати свої пісні. Одну, дві, три… І саме з трьома композиціями, якщо не помиляюся, ми виступили на нашому першому невеличкому квартирнику. Думаю, саме цей виступ заклав основу для остаточного формування гурту у майбутньому. Власне саме ті люди, які були на квартирнику, нас підтримали та підштовхнули до подальших серйозних занять музикою.

– Розкажи трохи про дебютний альбом «Вени», який вийшов влітку. Його можна назвати добіркою кращих творів за період 2013-2017 років?

– Так, в альбомі зібрано практично всі пісні, написані мною на той момент. Щоправда ті композиції, які були написанні останніми, мали трохи інше звучання, інакшу філософію та глибину. Але таке поєднання умовно старого і нового матеріалу дало цікавий результат – було цікаво побачити на власному прикладі свій розвиток, зміни та кроки вперед.

– Зміна звучання – також частина цих кроків? Адже початково альбом планувався у вигляді акустики, чому вирішили зробити класичне аранжування для деяких треків та хто був ініціатором такої ідеї?

– Насправді це теж сталося спонтанно та обопільно з усіх боків. Коли ми здійснили акустичний запис, стосовно деяких пісень було зрозуміло, що цього досить, а додавання чогось іншого могло просто спотворити їх. А стосовно інших – навпаки, хотілося додати їм глибини, за допомогою, наприклад, басу. Ми дуже хотіли зробити дебютний альбом на відмінно, щоб нам самим сподобався фінальний результат. Спрацював перфекціонізм і, мабуть, саме тому затягнувся запис альбому, який тривав близько двох років.

– Знаю, що до створення альбому долучилися прихильники – кошти на запис диску ви збирали на одній зі спеціалізованих платформ. Чи вдалося таким чином окупити роботу?

– Це дуже велике щастя, коли те, що важливе для тебе, знаходить відгук у інших людей, це дає величезний поштовх творити далі, мотивує не опускати руки під час складнощів. Тієї суми коштів, яку ми вказали, за нашими підрахунками мало вистачити на запис, але в результаті це виявилася менша частина потрібної суми. Але ми надзвичайно вдячні людям за неї, без неї було би набагато важче. Але тут найважливішим виявились навіть не гроші, а той факт, що знайшлися ті люди, які були готові віддати маленьку чи велику суму коштів на зипис «Вен», і це у момент кризи у країні. Вони повірили нам, повірили в нас, і дуже нас цим підтримали. Велика їхня заслуга у тому, що стався цей альбом.

– Плануєте надалі повертатися до такої практики?

– Думаю ні, тому що це величезна відповідальність. Того разу я постійно відчував внутрішнє невдоволення, адже люди, які вклали кошти, напевно, хотіли би набагато швидше почути цей альбом. Це усвідомлення тяжіло над нами, але розчарувати людей ми також не мали права. На майбутнє хочеться бути у цьому плані незалежним, щоб давати самому собі час знайти правильне звучання і щоб творчість була дійсно вільною.

– Які відгуки слухачів про «Вени» можеш згадати?

– Для нас важливий кожен коментар, особливо коли пишуть люди з інших міст, які особисто тебе не знають. У нас із тобою, наприклад, так вийшло і це дуже приємно. Одна річ, коли пишуть друзі, які підтримували тебе раніше і будуть робити це надалі, а зовсім інша, коли твоя творчість знаходить відгук у серцях незнайомих людей. Коли люди говорять, що ця музика надихнула їх чи допомогла пережити складні життєві моменти – це дійсно неймовірні відчуття.

– Під час роботи над платівкою ви мали на меті створити концептуальний реліз. Була навіть пісня «Душа», яка не увійшла до альбому, хоча початково розглядалася як його частинка. Яка її доля наразі?

– Вона вийде, звісно! Скоріше за все у наступній платівці. Взагалі, коли створюєш альбом, інколи буває почуття, що та чи інша композиція не пасує загальній картині, і не тому що вона гірша, а тому що вона просто інакша. Ми не хотіли порушувати цілісність альбому «Вени». Коли ми записували його, на той час, окрім представлених треків я вже написав ще близько п’яти нових пісень, і «Душа» енергетично була значно ближчою до них. Другий альбом, до слова, обіцяє бути значно більш медетативно-глибоким, а якщо порівнювати його з порами року, то це глибока дощова осінь, і, дай Бог, така сама глибока музика.

– Отже, наступний реліз від «Все поруч» – альбом?

– Ні, я думаю, що до цього ми випустимо синглом пісню «Всесвіт», можливо навіть із кліпом. Ця композиція є особливою для мене, вона дуже зворушлива, та порушує питання взаємовідносин людини із всесвітом, а також людини із іншою людиною, яка є для неї цілим особистим всесвітом. Це дивовижно, коли власна пісня тебе самого «чіпляє»! У мене є чимало не завершених покинутих ескізів, стосовно яких я не мав подібного відчуття, вони не крутилися в моїй голові щодня.

– Власне, про особливу пісню з твого репертуару було і моє наступне питання, на яке ти вже відповів. А, можливо, окрім «Всесвіту» є й інші такі роботи?

– Для мене такими є ще дві пісні, які мають свою історію, вони не надумані. Мова про «Ти відлетиш», написану на емоціях від смерті близької людини, пісню-прощання, пісню-втрату, а також про пісню «Війна», яка початково писалася у якості метафор відносин двох близьких людей. А потім, після Майдану та початку війни в Україні, вона набула зовсім іншого трактування, деякі її рядки стали пророчими. Напевно, у митців так інколи буває, коли вони дещо відчувають наперед. Мене, наприклад, дуже вражає поема Юрка Гудзя «Барикади на хресті», написана на початку двотисячних, а сам автор загинув, здається, у 2002 році. Так от, у ній він писав про барикади на Хрещатику, про «Беркут» на Прорізній і так далі. Це неймовірно і моторошно. До речі, раз ми вже згадали про інших поетів, то варто зазначити, що в новому альбомі буде одна з небагатьох пісень, в основу якої лягла не моя лірика, а вірші Марини Брацило, відомої української поетеси. На жаль, вона загинула кілька років тому, але задовго до подій на Донбасі вона також написала пророчий вірш про хлопчиків, які ідуть на схід. Саме його я поклав на музику, яка має бути почутою.

– На коли плануєте реліз другого альбому?

– Важко сказати, зараз кожен з учасників гурту знаходиться у своєрідному творчому польоті. Варто сказати, що музиканти з останнього складу «Все поруч» також працюють у інших гуртах, і, звісно, ми маємо узгоджувати всі ці творчі графіки та процеси. Зараз досить важко спрогнозувати якусь конкретну дату завершення роботи.

– Ти знаєш, коли я готувався до інтерв`ю, не знайшов сторінки «Все поруч» у Фейсбук. Де слухачі можуть слідкувати за новинами?

– Так, її наразі немає. Я не менеджер, і тому, власне, не дуже знаюся на багатьох елементах просування музичних одиниць, а концентруюся саме на написанні пісень. Треба, мабуть, це переглянути, але до того моменту слід зробити власний вибір, чи лишати музику у вигляді вільної творчості, чи сприймати її напівремеслом. Поки що не маю для себе точної відповіді на це питання. Втім, осінь – дуже хороший час для пошуку відповідей, і після неї, думаю, з’являться і сторінки у соціальних мережах. Ми і наші внутрішні відповіді станемо доступнішими. А щодо новин, то ви і надалі можете слідкувати за нашими новими релізами на «Нотатках»!